РІДНОВІРРЯ : Велесова книга: Вчення про Священну Суринію

[Волчица]

І жертви іншої, як хліби, немає...
або Вчення про Священну Суринію
Зв'язок людини з Богами забезпечується завдяки пожертвам, які людина добровільно призначає Богам. Найважливішою жертвою всіх орійських народів був священний напій. Обряд урочистого пролиття Божественного напою у Вогонь, або на Землю був основою всякого моління і свята. Сам Вогонь є Богом і через "споживання" Ним нашої пожертви, ми поєднуємось з Божеством. Жертводавець спостерігає, як Боги беруть його дарунок, а жрець з допомогою відомих йому символів (колір вогню, напрямок і колір диму, шум крони священного дерева, під яким здійснюється обряд) віщує про майбутнє. У Ведах докладно описана легенда про отримання оріями від Богів священного напою Соми. Культу священної Соми присвячена ціла 9-та книга Ріґведи. Сома – улюблений напій Індри-Перуна. Ним причащаються і воїни перед боєм. Її приготування супроводжується спеціальними молитвами й ритуалами. Орійці вважали, якщо напій виготовлено без молитви й обряду, він не буде мати Божественних якостей.
Подібну легенду має також і Велесова Книга: "А ще хай буде сказано про те, як Квасуро одержав од Богів тайну і впровадив Сурину. А то бо є спраги вгамування і ту мали до Радогощі, щоб Богам радіти і танцювати, віни кидаючи до Сварґи і співами славу Богам творячи. Квасур був сміливим мужем і сильним і про Богів був навчений. А тому Ладо до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себто Суру утворити. А як вони перебродять, то перетворяться в Сурицю і ту пиймо во славу Божеську" (22). Отець же Богумир отримав від Богів повчання, що напій, який виготовив Квасуро, слід називати Суринією. Як видно з опису, обряд приготування напою супроводжувався підкиданням до Неба житнього вінка, що свідчить про духовне значення цього напою, а також час його приготування, вірогідно після жнив.
З яких же рослин виготовляли цей священний напій? "Це є жертва наша мед-сура на дев'ятисилі й шальвії удіяна і на Сонці ставлена на три дні, а потім крізь вовну ціджена, – і та буде наша жертва Богам Права, які є наші Праотці" (24-В). Дев'ятисил і шальвія – відомі нині лікарські трави (за В. Шаяном – шавлія, шалфей; за Б. Яценком – щавель ). Дослідники Ріґведи припускають, що арії, пересуваючись на широких просторах Євразії, використовували різні рослини, які росли на шляху від Європи в Індію. Є етнографічні відомості про український напій під назвою сур, який виготовляли з вівса, а також існує думка про додаток полину, як і при виготовленні пива. Велесова Книга згадує й про овес як пожертву Богові: "Жертву Тобі правимо – овсяне борошно і так співаємо славу і велич Твою" (31).
Мовні дослідження індійської назви сома (хаома) вказують на коноплі, як основну рослину для її виготовлення. Наша назва Сура походить від назви сонця – Сур'я, як і суритися – настоюватися на сонці. Під час обряду Мати Слава приносить русичам ріг, наповнений медом-сурою: "Летить у Сварзі Перуниця і несе ріг Слави, так іспиймо його до кута!" – слова, які жерці промовляють перед обрядом жертвопринесення і причастям до святого напою. Іспити до кута – те саме, що нині називаємо "випити до дна", бо в ріжка дном є кут.
Дошка 4-А розповідає не тільки про те, як виготовляти напій, але й про спосіб вживання священного напою: "Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, натовчемо до нього шавлію й інших трав, як рекли Пра-старотці, і даймо цьому суритися. І пиймо тричі во славу Богів п'ятикратно денно. Бо то наше почитання Богам повинні потребити і треба та буде зв'язком поміж нами". Тричі – за один прийом роблять по ковтку за кожного з Богів Триглава; так моляться п'ять разів на день. Треба – жертва; потребити – принести жертву. При пожертвуванні напоїв та іншої їжі, її з спеціальною молитвою виливають чи кладуть у Вогонь, на Землю, чи у Воду.
До Вогнища також кладуть духмяні трави, пахощі яких при згорянні створюють відчуття урочистості і Божественного ладу: "тому вержемо до огнища трави й клечви Велеса славити..." (уривок 20). Тут, вержемо – кидаємо; клечва – клечання, дослівно "прикраса з трав", засушені трави, які використовувались в обряді Русалій, обов'язково мали бути спалені (викидати їх не можна, так само, як і обрядові вінки).
Християни звинувачували наших Предків русичів у кровожерності, жорстокості, дикості. Неодноразово й нині серед упереджених людей чуємо нарікання на людські жертвопринесення, що нібито побутують у язичників. Велесова Книга достойно спростовує це звинувачення, неодноразово наголошуючи, що Богам даємо лише їжу, яку споживаємо самі: "Слава Богам нашим! Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви. А така діє у варягів, які завжди приносили її, іменуючи Перуна Паркуною, і йому приносили жертву. Ми ж з мішком повну жертву даємо від трудів наших – просо, молоко і тук. Та Богів покормимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної гори. Те Богам даємо на спомин про гори Карпатські" (7-А). Як бачимо, жертвували Богам, те, що вироблено руками людськими (від трудів); тук – жир, масло, як символи багатства, "і жертви іншої, як хліби немає. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих" (26). Таких застережень багато: "Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди,— ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і страшну чоловічу"(24-Б).
Обряди жертвоприношень здійснювали спеціально освічені Волхви-кудесники: "І це всяк Рід правився кудесником, що жертви творив. І всякий Рід мав старого кудесника, який іншим Радогощі давав. І се перший мав на чолі Дажбога, по Ньому ж і творив" (33). Начільні пов'язки із зображенням Сварґи, коловорота – символів Сонця, були особливою відзнакою язичницьких священиків, Волхвів.